Неупередженість судово-медичних експертів – міф




 

 

Несприятливі для лікарів рішення по судових справах висвітили не тільки проблему запеклого відносини непрофесійного спільноти до лікарську помилку, а й протистояння лікарів людини і когорти патологоанатомів в різних уособлення, як клінічних патоморфології, так і судово-медичних експертів. Два полюса однієї справи, як Алея Життя Першого меду, на одному кінці якої клініки, а на іншому – морг. Але Алея з’єднує, а в реальності в деяких установах патологоанатом і лікар – закляті друзі, які б повинні дихати в унісон.

При спільній праці на благо людини хирург і патологоанатом – друг, товариш і брат, що закриває прокурорську амбразуру. Там, де хірурги не сприймають патологоанатома як істину в останній клінічної інстанції, що було б дуже справедливо, а всієї своєї практикою створюють прецедентдля суперництва, там і отримують жорстку і неприкриту для суден-прокурорів посмертну правду про клінічному випадку, ще й приправлену образою, породжує чудовиськ в патологоанатомічному експертному висновку.

Неупередженість ж судово-медичних експертів – міф з вузівського підручника, можливо, неупередженість взагалі нелюдська риса. Лояльність же можлива, але не до знеособленому об’єкту, в ролі якого виставляють підозрюваного в здійсненні помилки лікаря, а до цілком собі об’єктивним і впізнаваним людям в прокурорської формі. І американські дослідники зуміли довести, що судово-медичний експерт лояльний до оплачує його праці, а значить, ніяк неможливо вважати його висновок для суду об’єктивним і неупередженим.

Психологи групи Деніеля Мьюр з Університету Вірджинії, що спеціалізуються на судової психіатрії, запросили 118 практикуючих фахівців з судової психіатрії та психології взяти участь у дводенному симпозіумі по оцінці ризику злочинів на сексуальному грунті. За це запрошення кожен учасник зобов’язувався дати чотири консультації державному агентству по конкретному злочину. Консультації оплачувалися по 400 доларів за «штуку». До експерту звертався представник звинувачення, навмисний відкрити суду всю мерзенність злочину, або адвокат захисту, який бажає розкрити очі суду на несправедливість обвинувачення.

Випробовувані були впевнені, що оцінюють окремі приклади з великої списку реальних справ, але насправді вивчали справи одних і тих ж чотирьох злочинців. Матеріали містили свідчення жертв, свідки і обвинувачених, результати попереднього слідства і дані психологічних тестів обвинуваченого і його вигадане інтерв’ю. Аналіз виявив наступне: якщо експертизу замовляло звинувачення, судмедексперти частіше були впевнені в схильності обвинуваченого до рецидиву, і навпаки – якщо до експерта зверталася сторона захисту, фігуранти тих же справ частіше визнавалися не схильними до повторного насильства. Об’єктивністю й не пахло.

Система правосуддя спирається на свідчення експертів, і більшість з них впевнені, що виконують свою роботу об’єктивно. Тоді як в житті завжди є місце симпатіями-антипатіями, упередженості і, бог ще знає, чого людському. Тому гріх не підтримати сподівань Національної Медичної Палати, що ратує за створення мінімально упередженого експертного співтовариства, що оцінює великі і малі діяння докторів, звинувачених у лікарську помилку.